- Здрастуйте, містер Флойд! – виголосила Гленда, порівнявшись з ним на вулиці.

     - Добридень, мадам Гленда! – відповів він на її вітання, інтелігентно піднявши правою рукою свій фетровий капелюх.

     - Чула, що Ви займаєтеся історією Алеутських островів, - виголосила вона. Трохи помовчавши, запитала, - Алеутська цивілізація така ж стара, як і Єгипетська?

     - Поки важко відповісти. Потрібні серйозні дослідження, - відповів він, - а їх в повному об'ємі ще не було.

     - А, правда, що бальзамували на Алеутських островах і в Єгипті однаково.

     - Ні. Бальзамували по-різному, але я займаюся вивченням іншого питання. Я вивчаю той період, коли кораблі під андріївськими прапорами підійшли до берегів Алеутських островів.

     - Андріївський прапор? Це, що російський? – уточнила Гленда.

     - Так, під таким прапором ходять російські кораблі, відповів Флойд. – Якщо не квапитеся, то можемо пройти або в сквер, або в кав'ярню, і я викладу детальніше, що тоді сталося. Сталася трагедія мого народу. Жах і зараз передається серед нас живих.

     Вони пройшли в довколишню кав'ярню. Замовили: віскі, каву, баранину з кров'ю. Вона закурила, приготувавшись слухати його розповідь про жах, який переніс його народ.

     - Алеути жили в мирі і злагоді з природою, - так почав свою розповідь старий алеут Ед Флойд. – До нас припливали інколи японці, але вони були мирним, висококультурним народом. Висаджувалися і американці, але ні хто з них не заподіював нам жодного зла. Але одного дня прибула досі нам невідома флотилія. Це потім ми узнали від американців, що це за прапор і зрозуміли, яке зло він нам приніс. Андріївський прапор гірший за чорний піратський прапор, на якому намальовані череп і кістки. Там відразу видно хто перед тобою.
     Флотилія пристала до наших берегів. З кораблів повалили матроси. Запах, що смердить, йшов від них. Вони вишукували жінок і на очах: дітей, мужа, батьків насилували їх, а потім відрізали вуха у них. Хто більше принесе вух, той сама шанована на судні людина. Протягом тижня його повинні слухатися всі аж до капітана.
     Потім вони придумали собі нову розвагу. У ряд ставили по 20-ть чоловіків, зв'язували їх і з палубних знарядь стріляли ядрами по ним. Вони перевіряли забійну силу своїх мортир. Їм було цікаво знати, на якому випробовуваному зупиниться ядро. Як правило, гинули всіх 20-ть чоловік. Одні від ядра, інші від розриву серця.

     - Ах! Які варвари! – закричала Гленда. – Варвари... Варвари...

     - Захищатися не було чим. Зброї у нас не було. Раніше ні хто на нас не нападав, - продовжував свою розповідь Флойд. – Вночі удалося відправити гінця з криком про допомогу в США. Допомога прийшла негайно. Американські парубки врятували мій народ і з того часу ми входимо до складу Сполучених Штатів Америки.

     - Такий жах на тверезу голову слухати не можливо, - промовила Гленда. – Наливайте містер Флойд віскі. Згадаємо безневинно убитих.

     До них за столик, запитавши дозвіл, підсів містер Джеймс Корні.

     - Я чув Вашу розповідь, - сказав він і додав, – варвари завжди жорстокі. Вони не мають людської гідності. Це звірина, яку потрібно знищувати. Перевиховати їх не можливо. У 1945 році вони такі ж «чудеса» творили і в Германії. Насилували і вбивали жінок. По річках пливли трупи безневинно убитих.
     А в 1813 році, в шкурах з лукамі наводячи жах на цивілізовану Європу, входили війська Кутузова до Парижа. Наполеон йшов до Росії не завоювати її, як пишуть російські історики, а відмінити ганебне кріпацтво в їх країні.
     А Кримська війна 1854-55 років... Фашизм не може жити без війни.

     - Даруйте, - сказала Гленда. – Я читала «Війну і мир» графа Льва Толстого, але там про те, що вони в шкурах і з лукамі входили до Парижа немає ні слова.

     - Так, про такий сором свого народу і класики мовчать, - сказав Джеймс Корні. – Ви Емігранти Толстого читали? Правда, це інший Толстой, але суть в тому, що один промовчав, інший взагалі-то пасквіль написав на білу еміграцію за наказом Сталіна. Який народ, така і література! – закінчив він.

     - Щось Ви багато знаєте історичних фактів містер Джеймс, - сказав Флойд.

     - Я закінчив Колумбійський університет, - відповів він. – Займаюся світовою історією і світовою літературою.

     - З письменниками і поетами, якщо вони були не бажані, в Росії швидко розправлялися, - сказав Джеймс Корні і назвав декілька відомих на Заході і в Америці імен. – Горький, Маяковський, Есенін. Передбачаю, що і Солженіцина, як найвідомішого в Росії письменника, щоб він не бачив сьогоднішній жах російської історії, теж отруїли, але доказів у мене немає.
     Взагалі-то до Солженіцину, хоча це і визнаний світовий класик, я відношуся з холодком. Він ненавидів радянський соціалізм, але не помічав, що в Росії фашизм з часів Івана III з 1440 року.

     Пробачте мем! Пробачте господа! Солженіцин - це продукт Росії. І цим все сказано. Він сидів. Був ображений на радянську владу, а піднятися вище цього періода він не зміг, - сказав чоловік, що підійшов. - Даруйте, що перебив Вас, - звернувся він до містера Джеймса Корні.

     - Хто Ви? - запитав Джеймс Корні.

     - Я, літературознавець. Вивчаю російську літературу, відповів він, - а звуть мене Френсис Челси.

     - А з політиками і звичайними громадянами там взагалі не церемонитимуться. Про це говорить останнє вбивство Бориса Німцова біля кремля.
     Передбачаю, що стріляли з самого кремля, - закінчив свою мову Джеймс Корні.

     - Росія сама заганяє себе в кут гординею і не християнською мораллю, - відмітив Френсис Челси.

     - Змістовна вийшла бесіда, сказала Гленда і додала, – пора додому, весь цей жах почутого ще потрібно переварити і розкласти по поличках, - і всі стали прощатися.

     - Флойд, почекайте секундочку! – сказав, наздоганяючи Френсис Челси Флойда на вулиці. - Чому Ви не розповіли, як вони відпливали від Алеутських островів? Капітани на містках стояли без штанів, направивши свої зади у бік американських парубків, а вільні від служби матроси показували їм дулi.

     - Мені соромно було таке розповідати перед Глендой, сказав Флойд. - Вона ж жінка, - і додав, - показувати дупу - це національна риса росіян. Китайцям російські прикордонники також демонстрували свої зади за часів китайської культурної революції.

     - Так, Ви напевно, маєте рацію, сказав Френсис Челси і попрямував по своїх справах. І крутилася у нього в мозку одна думка:
     - Чи не уподібнюємося ми графу Льву Толстому, замовчуючи це. Адже факти історії мають бути такими як вони є.